Аргонавти Всесвіту - Страница 104

104

Ван Лун налагодив, нарешті, великий радіопередавач астроплана. І тепер регулярно через кожні дві години він вистукував ключем кілька разів одну й ту ж саму радіограму, адресовану далекій Землі:

— «Говорить «Венера-1», говорить «Венера-1». Слухайте нас, Земля! Вашу радіограму прийняли. У нас усе в порядку. Розшуки ультразолота тривають. Знайдений новий елемент номер сто двадцять — інфрарадій. Обмірковується засіб його доставки на Землю, оскільки це утруднюється сильною радіоактивністю нового елемента. Чекаємо ваших повідомлень. Палкий привіт рідній Землі!»

Це тривало вже кілька днів, але сигнали з Венери, очевидно, не доходили до Землі. Відповіді на радіограму не було. Земля все ще наполегливо передавала той самий заклик до експедиції Риндіна, який вперше прийняв Ван Лун того пам’ятного дня, коли мандрівники знову зібралися в каюті після небезпечних пригод Галі і Миколи Петровича. Тим упертіше Ван Лун продовжував передавати свою радіограму Землі: адже Батьківщина турбувалася за долю аргонавтів Всесвіту.

Крім того, перед мандрівниками постало кілька нових завдань, у розв’язанні яких могла допомогти тільки Земля. Насамперед — як везти назад, на Землю, інфрарадій, який за всіма ознаками був дуже небезпечним вантажем. Адже ж ніхто не міг сказати наперед, як саме буде впливати на новий елемент підступне космічне проміння, крізь потужний потік якого доведеться пролітати міжпланетному кораблю по дорозі на Землю.

А в тому, що інфрарадій надзвичайно небезпечний, — Галя переконалася на власні очі. Це трапилося наступного ж дня після того, як було встановлено, що знайдений нею мінерал дійсно має в собі солі інфрарадію.

Дівчині дуже трудно було уявити собі, що в сіро-зелених непоказних камінцях справді може ховатися ота величезна кількість енергії, про яку твердив Сокіл. Як та енергія може вийти назовні, привести щось у дію, дати міць машинам чи котлам?.. І Галя чесно розповіла про свої сумніви товаришам, сконфужено потупивши, правда, очі: їй самій було дещо соромно від того, що вона не може уявити собі речей, які цілком ясні для решти.

Сокіл усміхнувся. Вислухавши дівчину, він поглянув на Риндіна і відповів стримано:

— Якщо Микола Петрович дозволить, я проведу малесенький експеримент, який покаже Галі, з чим ми маємо справу. Дозвольте, Миколо Петровичу! Хай Галиночка довідається, яку величезну міць їй пощастило відкрити в її печері.

— А що саме ви хочете зробити, Вадиме? — спитав Риндін.

— Маленьку активізацію міліграма солей інфрарадію. Адже я казав вам, що мені таки пощастило встановити таку можливість. Наштовхнуло мене на думку те, що інфрарадій активізується зміною частот радіоколивань. І я переконався, що альфа-частинки чинять на нього ще більший вплив, ще бурхливіший. Якщо ви дозволите, я продемонструю це.

Риндін погодився. Сокіл приніс з лабораторії тоненьку пробірку з слідами радію, якою він користувався під час вивчення інтенсивності космічного проміння. Потім він відокремив крихітний шматочок, крупинку від одного із зеленувато-сірих камінців, принесених Галею з печери, і поклав її посеред великої грубої дошки з твердої пластмаси, легкої, проте міцної і щільної, як той мармур.

— Ван, вам не буде шкода, якщо я трошки зіпсую один з ваших шомполів, якими ви чистите гвинтівки? — звернувся він до свого друга.

Діставши дозвіл від зацікавленого, як і решта, Ван Луна, Сокіл узяв тонкий мідний шомпол і діловитим тоном промовив:

— Зараз я активізую цю маленьку частку солей інфрарадію, яка лежить на дошці. Мені допоможуть сліди радію, що є в цій пробірці. Уважно дивіться, Галиночко. Це досить рідкісне явище, — в усякому разі, його ще ніхто на Землі ніколи не спостерігав.

Він на мить занурив кінець шомпола до скляної пробірки і зразу ж таки вийняв його.

— Вважаю, цього буде досить. Інфрарадій мусить реагувати дуже активно. Проте — доведеться хвилинку заждати. Я не хочу лишати пробірку в небезпечному сусідстві.

Сокіл відніс пробірку назад до лабораторії. Повернувшись, він переніс грубу дошку з пластмаси разом з часткою мінералу до дальньої стіни каюти:

— Так буде безпечніше!

Потім Вадим Сергійович відійшов від дошки якнайдалі, скільки дозволяла довжина шомпола і його витягненої руки.

— Увага, товариші, починаю!

Він простягнув шомпол до білої дошки і підніс його кінчик до крупинки мінералу.

Вражена Галя прикрила засліплені очі рукою. На дошці раптово спалахнуло неймовірно яскраве світло, наче на ній загорівся шматок Сонця. Це було яскравішим від вольтової дуги, яскравішим від якого завгодно потужного спалаху! Сухий спопеляючий жар, ніби від розтопленого чавуну, поширився по каюті.

— Досить, Вадиме, досить! — вигукнув Риндін.

Пролунав сухий тріск: то луснула грубезна дошка з пластмаси, не витримавши жару. Від неї підіймалася сіра цівка диму. Вогнетривка пластмаса починала горіти.

Швидким рухом руки Сокіл відсмикнув шомпол. Сліпуче світло згасло так само раптово, як і виникло. Здавалося, що в каюті одразу стало темно. Тільки світився розпечений до білого кінчик мідного шомпола, з якого повільно падали на підлогу краплини розплавленого металу, та дошка, що дуже розігрілася, вилучала все такий самий сухий жар.

— Скажу, добра температура, — пробурмотів Ван Лун, не зводячи погляду з дошки. — Відзначаю, що цей шматочок цілий, не згорів! Лежить на дошці. Дивно, як це може бути, Вадиме?

104