Аргонавти Всесвіту - Страница 126

126

Наша експедиція за всіма розрахунками мусила провести на Венері рівно 467 днів за земним обчисленням (яке збіглося, як ми встановили, з обчисленням часу й на Венері). Чому саме стільки, а не на кілька днів більше чи менше?

Микола Петрович нагадав, як він розказував мені про небесний маршрут нашого астроплана. Ми вилетіли з Землі в той самий момент, коли Венера відстала по своїй орбіті від Землі на 54,5 градуса. Це було зроблене тому, що Венера рухається по своїй орбіті швидше від Землі. І поки ми вздовж нашого напівеліптичного маршруту долетіли до орбіти Венери, — вона якраз встигла до цього моменту опинитися на тій точці орбіти, куди домчав наш астроплан. А Земля тим часом відстала від Венери на власній орбіті на 36 градусів.

Ми залишилися на Венері. А Земля, яка рухається по своїй орбіті повільніше від Венери, продовжувала відставати від неї дедалі більше.

Як же нам бути, якщо ми хочемо вирушити з Венери назад на Землю за таким самим напівеліптичним маршрутом, — до речі, єдино можливим для нашого міжпланетного корабля з його обмеженими запасами палива? Адже за час нашого нового перельоту Земля ще більше відійде від Венери, ми не знайдемо нашу рідну планету в тій точці її орбіти, куди нас приведе напівеліпс. Вихід є тільки один. Нам треба чекати на Венері до того часу, коли Земля в своєму русі не опиниться попереду Венери на ті ж самі 36 градусів. Тоді ми, описуючи напівеліпс, встигнемо якраз наздогнати її. А коли ж це станеться, коли Венера відійде від Землі на 36 градусів?

Для цього за точними розрахунками мусить минути рівно 467 днів. І саме через 467 днів після того, як ми прилетіли на Венеру, ані на один день не пізніше, так само, як ні на один день не раніше, — астроплан мусить вилетіти у зворотний шлях. Інакше, якщо порушити план, не витримати термін, — ми загубимося в міжпланетному просторі, і нам не вистачить ніяких запасів палива; щоб добратися до Землі, розшукуючи її на орбіті.

Значить, ці 467 днів були для нас твердим і непорушним строком. На такий саме строк були розраховані і продукти, взяті експедицією, і всі інші запаси (не рахуючи, певна річ, непорушного, аварійного резерву).

Проте ми пробули на Венері тільки два з половиною місяці (точніше, 82 дні) — і нам пощастило відшукати ультразолото, та ще до того відкрити інфрарадій. Звичайно, в цьому розумінні нам дуже пощастило. Адже коли б астроплан не опинився в цьому міжгір’ї, де ультразолото вийшло майже на поверхню Венери, — нам, можливо, не вистачило б для його розшуків і всіх 467 днів. А з другого боку, нам дуже не пощастило, бо астроплан застряв у скелях міжгір’я — і тепер невідомо, як ми виберемося з них. Принаймні Микола Петрович все ще не розв’язав цього складного питання… Втім, зараз не про це мова.

Так от, розшукавши ультразолото (не кажучи вже про інфрарадій), експедиція могла б вирушати назад. ле ніхто не може прискорити рух Венери по її орбіті, і тому термін зворотного вильоту експедиції також не можна змінити, не можна відлетіти з Венери раніше, ніж через 467 днів. А що нам тут робити далі? Тільки й лишається, що шукати засіб вибратися з скель… Безумовно, для науки дуже цікаво і важливо вивчати оранжево-червону флору і божевільно-комашину фауну Венери, я розумію це. Втім, щодо мене, то я вже досхочу сита зустрічами з отими гігантськими комахами і павуками, що населяють цю планету. Навіть Микола Петрович, і той якось сказав:

— Дивовижний, чужий для нас світ ми зустріли на Венері. Ніяк не можу звикнути до нього. І що скоріше ми могли б полетіти звідси, то більше я був би радий… Вся ця сила-силенна комах, ці кошлаті й крилаті страховища, мабуть, дуже зацікавили б інсектологів. Їм, як кажуть, тут були б і карти в руки… Але я в основному фізик і охоче поступлюся місцем, віддам дослідницьку роботу в цій галузі спеціалістам…

До речі, ми вже не раз сперечалися з приводу того, чому на Венері (чи, в усякому разі, на тій її частині, куди ми потрапили) немає ніяких тварин типу ігуанодонів і мегалозаврів, а самі тільки комахи й павуки, та ще гігантські. Після багатьох розмов і припущень Вадим Сергійович пояснив це так (Микола Петрович також погодився з цим поясненням, тому я його і записала):

— Як відомо, на Землі під час юрського періоду також було чимало комах і взагалі членистоногих. Чому вони були такими численними? Можливо, тому, що для їх існування був сприятливим підвищений процент вуглекислоти в повітрі юрського періоду. Те ж саме відбувається і тут, на Венері. Це стосується взагалі великої кількості комах і членистоногих. Проте на Венері вуглекислого газу набагато більше, ніж було його в атмосфері Землі за часів юрського періоду. Така кількість вуглекислоти несприятлива для всіх тварин, крім членистоногих. І от у процесі боротьби за існування членистоногі на Венері перемогли всіх інших тварин, витіснили їх. А діставши можливість розвиватися без завад з боку інших тварин, деяка частина членистоногих набула навіть гігантських форм. Яка частина, які саме членистоногі й таке інше — це встановлять дослідники-спеціалісти в цій галузі. Але загальний шлях розвитку фауни на Венері мені уявляється саме таким.

Як я вже сказала, Микола Петрович погодився з такою теорією Вадима Сергійовича. А Ван Лун додав:

— Дуже сумно. Були гарні тварини, зникли всі цілком. Лишилися самі гадини. Погана фауна, мисливці сюди не їздитимуть. А якщо вже треба вбивати цих тварюк, тоді іншими засобами. Не розривними кулями.

— А якими ж? — поцікавився Микола Петрович.

— З хімічним порошком для комах. Дустом, чи що. Не знаю, яким саме, — незворушно роз’яснив свою думку Ван Лун.

126