Аргонавти Всесвіту - Страница 14

Ван Лун наблизився до крайньої ніші, звідки, як йому здавалося, долинула незвичайна луна. Він знову прислухався. Тиша. Дві пари очей, Риндіна і Сокола, уважно стежили за його діями. Сокіл підвівся з-за столу:

— Що ви хочете робити, Ван?

Ван Лун спинив його помахом руки. В нього були свої власні міркування. Притримуючися за шкіряну петлю, він натиснув кнопку в стіні. Шторна кришка сковзнула вниз, відкриваючи нішу.

В ній, як і слід було чекати, стояв скафандр, прикріплений до стіни затискувачами. Сіро-зелений еластичний, зміцнений металічною сіткою, гумовий костюм з прозорим закругленим зверху циліндром з найтривкішого органічного скла. Циліндр-шолом тьмяно поблискував, віддзеркалюючи світло з каюти. Крім скафандра, в ніші не було нічого.

Проте Ван Лун і не шукав у ній нічого. Він натиснув ще одну кнопку в стіні. Яскраве світло внутрішньої електричної лампочки залляло нішу.

І команда астроплана побачила в прозорому циліндрі-шоломі чиєсь молоде обличчя. На Ван Луна розгублено дивилися широко відкриті очі невідомої людини, що була в скафандрі.

РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ,

в якому автор знову змушений перервати свою розповідь про події в міжпланетному кораблі для того, щоб читачі, ознайомившися з закінченням доповіді академіка Риндіна на зборах Товариства міжпланетних сполучень у Москві, дістали цілковиту уяву про те, як був підготовлений політ на Венеру.

Отож, академік Риндін продовжував свою доповідь, яку слухав весь світ.

— І справді, — сказав він, — радянська наука останніми роками впритул підійшла до здійснення космічного перельоту на найближчу планету. Адже у нас є такий надзвичайний засіб пересування в просторі, як ракетні кораблі, створені за геніальною ідеєю великого російського вченого і винахідника Костянтина Едуардовича Ціолковського. Саме він, наш славетний співвітчизник, протягом всього свого життя наполегливо привертав увагу науки до створення проектів міжпланетних ракетних кораблів. Всі подальші успіхи багатьох вітчизняних і зарубіжних учених в цій галузі, — всі вони стали можливими завдяки геніальній роботі основоположника теорії міжпланетних сполучень Ціолковського. Озброєні автоматикою, електронікою та іншими блискучими досягненнями науки, ми можемо тепер здійснити те, що лише кілька десятків років тому здавалося красивою, але нездійсненною фантастикою. Всього десять років тому радянські вчені створили перший постійний штучний супутник Землі — він і досі обертається навколо нашої планети разом з другим, майже таким самим супутником, створеним американськими вченими. Як ви пам’ятаєте, цей перший ракетний корабель з установленими на ньому довгодіючими автоматичними приладами і радіоапаратурою був закинутий десять років тому на висоту 265 кілометрів над поверхнею Землі. Він був розрахований так, щоб робити повне обертання навколо Землі за 90 зоряних хвилин. Отож, протягом однієї зоряної доби він робить 16 обертів навколо Землі. І за цей час давно знайомий вам супутник нашої планети «Диск-1» встигає повернутися до місцевості, над якою він пролітав рівно добу тому. Ось чому ви так регулярно бачите супутник «Диск-1» у небі нашої Батьківщини в перший-ліпший телескоп. Ще один постійний штучний супутник «Диск-2» був створений в Китаї через три роки після першого. Це завдання було вже складнішим. Другий, вже китайський міжпланетний апарат, був закинутий з Тібетського плоскогір’я уже на висоту тридцять п’ять тисяч вісімсот кілометрів над Землею. Цим китайські вчені досягли того, що супутник «Диск-2» видно з різних точок Землі щодня в певному напрямі в той же самий час. Регулярно о восьмій годині вечора, наприклад, він опиняється над Москвою. Звичайно, спостерігати цей супутник можна тільки в умовах обсерваторії, бо для такої великої відстані, яка відділяє його від Землі, «Диск-2» відносно дуже малий. Але разом із своїм братом, «Диском-1», він вірно служить науці і щовечора нагадує нам про наших друзів — учених китайського народу. За допомогою штучних супутників ми уточнюємо метеорологічні спостереження, зокрема вивчаємо поширення і характер хмарного покрову Землі; супутники допомагають нам стежити за рухом криги в Арктиці і Антарктиді, а також у суміжних з ними океанських смугах; автоматично діючі на штучних супутниках радіоустановки попереджають нас про виникнення лісових пожеж у малонаселених місцевостях. Нарешті, супутник «Диск-2» служить ще й ретрансляційною станцією для ультракороткохвильових радіопередач: за його допомогою вечірні передачі московського телецентру бачить уся наша величезна країна і разом з нею — ціла Європа. Зокрема і зараз моя доповідь передається по Радянському Союзу за допомогою «Диска-2», отже, витвір наших китайських друзів і тут виявився корисним для спільної справи!

Усіх оплесків, які спалахнули після цієї фрази, академік Риндін не чув, бо зараз аплодували сотні тисяч і мільйони телеглядачів, які належно оцінили це його нагадування.

— П’ять років тому ми відрядили перший радянський ракетний корабель на Місяць. Певна річ, він летів без пасажирів. Корабель «Місяць-1» мусив послужити лише практичній перевірці наших складних розрахунків. У носовій частині цього корабля був вибуховий пристрій, своєрідна бомба. Природно, вибух цієї бомби не міг нікому пошкодити, бо вже давно було встановлено, що на Місяці немає ніякого життя. Що ж, «Місяць-1» виправдав усі сподівання, що покладалися на нього, блискуче ствердив наші розрахунки. Точно в передбачений час ракетний снаряд досягнув Місяця і впав на нього: астрономи бачили у своїх телескопах блискавичний вибух на Місяці. То вибухнув на споконвічному супутнику Землі наш перший корабель-снаряд, подавши тим самим урочистий сигнал: міжпланетне сполучення відкрите!