Аргонавти Всесвіту - Страница 23


К оглавлению

23

Галина Рижко давно вже кинула дивитися на екран перископа. З непідробним захопленням, напіввідкривши пухкі губи, вона стежила за олівцем Риндіна. Кілька разів вона відкривала рот, щоб щось сказати, і все не наважувалася. Нарешті, вона набралася духу:

— Миколо Петровичу! — в її голосі звучало благання.

— Що, Галю?

— Миколо Петровичу… ох, як мені хочеться попросити вас про щось!

— То кажіть, я слухаю.

— А що, коли б ви зараз думали трохи вголос… щоб і я чула! Адже це й вам допомогло б… я завжди, коли що-не-будь складне вираховую, обов’язково думаю вголос. Це ж так сильно допомагає, ніколи не помиляєшся, просто надзвичайно корисно!

Риндін не стримав посмішки: лукавій дівчині, справді, важко було відмовити!

— Гаразд, — відповів він, — вже якщо ви так піклуєтеся про мене, спробую думати вголос. Проте, коли так, тоді включайтеся і ви до праці, Галю. Будете перевіряти мене, згода?

— Ой, та я!.. — у Галини Рижко перехопило подих, їй бракувало слів для висловлення почуттів. Вона — і раптом допомагати академіку Риндіну, та ще й перевіряти!

— Отже, почнемо, — діловитим тоном сказав Риндін. — Що ви можете сказати про цей рисунок?

Галя знову уважно придивилася. Два великі еліпси, суцільні й пунктирні лінії… Ага!

— Посередині, — стараючись не поспішати, заговорила вона, — мабуть, Сонце. І цей кружечок позначений літерою «С», — значить, Сонце. Перший від нього, ну, внутрішній еліпс — орбіта Венери, правда? Зовнішній, великий еліпс — орбіта Землі. Кружечок унизу, на великому еліпсі, із позначкою «З1» — мабуть, Земля. Так, Миколо Петровичу? А тоді кружечок на меншому еліпсі з позначкою «В0»-мусить бути Венерою. Але чому на кожній орбіті по два й по три кружечки?..

Вона замислилася. Микола Петрович охоче допоміг їй:

— Нижній кружечок, позначений «З1», — це Земля в той момент, коли з неї вилетіла наша ракета. «В1» — Венера в той самий момент на її орбіті. Бачите шлях нашого астроплана? Він помічений пунктирною лінією і з’єднується з орбітою Венери в точці «В2» — отут, вище. Зрозуміло? Ну, а тепер я вже сам починаю думати вголос, щоб не помилитися. А ви перевіряйте мене.

Галя розгублено поглянула на Риндіна: легко сказати, «перевіряйте»! А раптом усе буде таким складним, що вона нічого не зрозуміє? Що робити? Втім, Микола Петрович, помітивши її збентеження, виручив дівчину:

— Ні, все ж таки спочатку треба як слід пояснити вам.

Галя Рижко полегшено зітхнула. А Риндін уже взяв олівця:




— Слухайте уважно. Ви, мабуть, уже здогадалися, чому ми обрали такий довгий, на перший погляд, шлях від Землі до Венери, чому ми летимо не по прямій лінії, яка з’єднала б «З1» і, припустімо, «В0», а вздовж довгого півеліпса, який позначений тут пунктиром і з’єднує кружечки «З1» і «В2». Це цілком зрозуміло. Обравши перший, зовнішньо «короткий» шлях, ми змушені були б витратити надто багато палива. А тут, на другому шляху, ми весь час використовуємо силу тяжіння Сонця, яка, немов надпотужний двигун, мчить нас уздовж півеліпса, як астероїд, з кожною секундою наближаючи астроплан до його мети. Підкоряючись тяжінню Сонця, ми летимо зараз у міжпланетному просторі, не включаючи зовсім ракетні двигуни. Розумієте, скільки ми заощаджуємо палива? Отже, з того моменту, як ми вилетіли з земної орбіти, наш астроплан сам немовби перетворився на маленький астероїд, який лине вздовж півеліпса «З1»-«В2», неухильно наближаючись до орбіти Венери… Що вам неясно, Галю? — спинився Риндін, помітивши нерішучий рух дівчини.

— Те, що ви кажете, все ясно, Миколо Петровичу. Але як можна було з такою точністю вилетіти з Землі, щоб одразу опинитися на правильному шляху, летіти до Венери наче до цілі?

— А хто ж вам говорив відносно того, щоб «одразу опинитися на правильному шляху»? Це — нісенітниця, ось що! При всій точності розрахунків і попередньої підготовки просто смішно думати про те, щоб отак — раз, два і готово! — правильно лягти на курс. Насамперед, майже неможливо заздалегідь врахувати наймізерніші відхилення від заданої швидкості в одинадцять тисяч п’ятсот метрів на секунду. А коли змінити її бодай на який-небудь метр на секунду, — тоді радіус дії корабля зменшиться чи збільшиться на десятки й сотні тисяч кілометрів! Розумієте, що це означає? Припустімо, що на астроплані виявилося трохи більше чи менше вантажу, — і його швидкість одразу зміниться, доведеться робити значну поправку до розрахунків. Втім, навіщо припускати щось таке, коли нам уже довелося відчути це в зв’язку з деякими необдуманими і легковажними вчинками? Адже земним постам керування довелося чимало попрацювати для того, щоб виправити курс астроплана, який змінився через раптову добавку вантажу на нашому кораблі…

На щоках Галі спалахнув рум’янець збентеження: вона добре зрозуміла, що мав на увазі Микола Петрович. А він, мовби нічого не помічаючи, продовжував:

— Це — щодо швидкості. А напрям? Та досить відхилитися під час вильоту від курсу лише на одну дугову хвилину, лише на одну шістдесяту частку градуса, щоб ця малесенька невідповідність зросла на відстані Марса до шістдесяти шести тисяч кілометрів. А ви говорите — «одразу»! Не можна так легковажно кидати слова, мила дівчино. Тут потрібна найскладніша і найточніша праця всіх земних постів керування нашим астропланом — і в Радянському Союзі, і в Китаї, і в Індії, — і плавучих океанських постів. В роботі їм допомагають десятки електронних обчислювальних машин. Бо інакше, без таких машин, ніхто на Землі не встиг би нічого підрахувати. А електронні машини дають наслідки своїх обчислень майже вмить — і так само раптово радіоімпульси, які надсилаються з земних постів керування, виправляють курс астроплана, включають у дію його ракетні двигуни. Це зовсім не так просто, як може декому здатися… Вся радянська наука допомагає нам і технікою, і розрахунками, і невсипущим турботливим спостереженням за нами в космосі. Ось що!

23