Аргонавти Всесвіту - Страница 46


К оглавлению

46

— Друзі мої, нам усім треба бути обачнішими, — відповів обом відразу Микола Петрович. — На щастя, цього разу обійшлося без великого лиха. Але ще кілька хвилин — і я не знаю, чим би все це скінчилось. Ми поводились дуже нерозумно… хоча, проте, хто міг передбачити подібні явища?..

— Але що ж трапилось? — повторив здивовано запитання Вадим Сергійович.

Микола Петрович пригладив своє сиве волосся, і я помітила, як тремтіли його тонкі пальці. Потім він повільно заговорив:

— Наша каюта надто слабо захищена від космічного проміння. Воно заливає нас своїм безперервним потоком. І, як це не сумно, впливає на нервову систему, гранично збуджує її. Я ще не уяснив собі всього цього. Але факти лишаються фактами, друзі мої! Пояснення прийдуть потім. А зараз можна встановити тільки ось що. Збудження позначилось найсильніше на міцному, дужому організмі Ван Луна і на нервовому, емоціональному організмі Вадима. Тут діють якісь ще невідомі нам закономірності. На Галі й мені збудження позначилось менше, хоча… хоча відчули й ми, правда, Галю?

Я мовчки кивнула головою. Мені було так хороше зараз, коли минулися всі ці жахи!

— На щастя, — вів далі Микола Петрович, — мені спала на думку одна ідея. Ми з Галею посилили захист каюти, обклали стіну, з боку якої іде головний потік космічного проміння, потрійним шаром електрично обробленого свинцю. Бачите, як він згодився. Свинцеві прокладки зменшують інтенсивність потоку космічного проміння, дозволяють нам перебувати немов у тіні — і це врятовує нас зараз, друзі!

Я глянула на Ван Луна і сказала:

— Парасолька від космічного проміння, товаришу Ван Лун! Пам’ятаєте, ви жартували, що її треба винайти?

Ван Лун лише стурбовано похитав головою.

Кілька хвилин ми знову мовчали. І тут мені спало на думку щось страшне. А що, коли б Микола Петрович не опанував себе тоді, коли він і сам починав уже марити? Якби він не встиг зрозуміти, в чому справа, і не згадав би про цей засіб захисту від жахливого космічного проміння? Тоді ми всі поступово збожеволіли б… Ой, який кошмар!

Немов відповідаючи на мої думки, Микола Петрович заговорив знову:

— Дуже прошу вас, друзі мої, якомога більше часу провадити під захистом свинцевого шару, в тіні від космічного проміння. І якщо хтось з вас помітить у себе чи іншого найменші ознаки збудження, — негайно ж таки йти сюди і сповіщати мене. Друзі мої, небезпека надто велика, щоб можна було не зважати на неї. А вас, Вадиме, прошу пильно вимірити критичний поріг інтенсивності потоку. І, я гадаю, треба ще посилити захист…

…Того ж таки вечора ми використали майже весь запас листового свинцю в рулонах і вкрили стіну справа, звідки йшов головний потік космічного проміння, ще кількома захисними шарами, знявши перед тим з цієї стіни всі прилади.

І я добре зрозуміла: ми врятувалися лише тому, що цей потік лине тільки з одного боку! Астроплан летить немов у широкому потоці космічного проміння. Як добре, що Микола Петрович придумав свинцеву парасольку, під якою ми сховалися!..




РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ,

де Галя Рижко, продовжуючи свій щоденник, розповідає про різні припущення вчених відносно Венери, а також про власні спостереження астронавтів над цією планетою; крім того, читачі дізнаються з цього розділу про корисний винахід, самостійно зроблений Галею.


Наступного дня Микола Петрович разом з Ван Луном склав ще одну карту нашого шляху в міжпланетному просторі. На тій карті було точно визначено становище астроплана щодо головного потоку космічного проміння. І як ця карта допомагала нам потім!

Адже з того часу, як обірвався радіозв’язок з Землею, нам довелося всі обчислення маршруту робити самим і самим виправляти курс. Це доводилося робити по зірках — і багато разів перевіряти такі розрахунки.

І от виходить, що обчислення маршруту можна легше і значно простіше перевіряти за новим постійним і незмінним орієнтиром — потоком космічного випромінювання. Тільки мені здається, що ця зручність не така вже надзвичайна, щоб через неї втрачати радіозв’язок з Землею і опинитись у небезпеці збожеволіти…

Микола Петрович говорить, що все це буде важливо для науки, оскільки ніхто і ніде досі не передбачав такої можливості, щоб космічне проміння створювало фізіологічний чи психічний вплив на живі організми… Ну, я, мабуть, непридатна, щоб бути справжнім вченим, я з задоволенням обійшлась би без усієї цієї історії, яка відбулася на нашому кораблі. Мені щось не подобається, коли я виконую роль морської свинки чи кроля, над яким провадять всілякі експерименти, бодай вони й були страшенно науковими і важливими!..

Ми з Ван Луном кілька днів спостерігали Венеру, — так розпорядився Микола Петрович. Оце мені сподобалось!

Микола Петрович сказав:

— Протягом сорока восьми годин треба уважно стежити за найменшими змінами на диску Венери. Прошу не зводити з планети очей! Тому я й призначаю вас обох, Ван Луна і Галю, щоб ви вартували по черзі і стежили безперервно. Особливо прошу вас відзначити і зразу ж таки сказати мені, якщо з’явиться блакитнувате сяйво в якій-небудь частині диска.

Сам Микола Петрович не відривався від спостережень за маршрутом астроплана. Чомусь він узяв на себе цю додаткову роботу, хоча штурманом корабля залишався Ван Лун. Але, мабуть, так сталося тому, що треба було невідривно стежити за Венерою. А Вадим Сергійович у цей час провадив спостереження над поверхнею Сонця — також за вказівкою Миколи Петровича.

46