Аргонавти Всесвіту - Страница 62

К оглавлению

62

Ламаючи далі й далі дерева, астроплан спочатку сковзався вниз тим схилом, а потім і зовсім покотився під укіс. Тепер уже в центральній каюті не можна було зрозуміти нічого.

На екрані перископа все стрибало, крутилося, миготіло. Астроплан котився кудись униз, перекидаючись і зрідка вдаряючись об каміння. Гуркіт і дзвін, глухий гул не припинялися.

Все переплуталося, перемішалося у свідомості Галі Рижко. Не було вже ані верху, ані низу; підлога, стеля і стіни каюти крутилися навколо неї. Гамак то відкидав тіло від себе, то глибоко прогинався під ним. На екрані перископа мелькало небо, грунт, вкритий химерним мережаним чагарником, червоні дерева, скелі, — все мчало в скаженій скачці. Галя почула, як скрикнув Сокіл. І ось астроплан наче рвучко спинився, вібруючи цілим корпусом. Від цієї вібрації гостро дзвеніло в голові, на свідомість навалювалася якась невиразна нездоланна втома, важкість, немовби все навколо обгорталося в сіру непроникливу ковдру.

Більше Галя Рижко не пам’ятала нічого…




ЧАСТИНА ДРУГА
Перші люди на Венері



РОЗДІЛ ПЕРШИЙ,

що розповідає про дивовижного дракона, який заглядав у ілюмінатор корабля, про сумніви Вадима Сокола і про те, чому мандрівники можуть виходити з астроплана на Венері тільки в скафандрах з приладами для дихання.


Бліде фіолетувате світло пробивалося крізь товсте скло ілюмінатора центральної каюти астроплана. У напівтемряві перед очима Галі повільно пропливали химерні голубі, червоні і зелені неспокійні хвилі. Страшенно боліла голова.

Що трапилось? Чому так темно?

Галя Рижко напружено пригадувала. Так, здається, вона тоді знепритомніла. Був гуркіт, пронизливе рипіння, все гуло від ударів. Але ж після того вона ще щось бачила? Значить, свідомість поверталась до неї? Чи це тільки марилось, як буває в кошмарному сні?

Ні, вона добре пам’ятає, надто добре. Було так: вона розплющила очі, і дивна тиша, дивний після гулу і гуркоту, після ударів і штовханів спокій вразили її. Здається, в каюті тоді було світліше… Так, адже ж Галя ще подивилась: як почувають себе товариші? Але вона не встигла побачити нікого.

Її погляд упав на великий екран перископа. А на ньому…

Екран був освітлений, на ньому погойдувались червоні верхівки дивовижних величезних рослин, схожих на пальми, — ніби вітер гойдав їх. Пальми на Венері? Проте Галя не встигла відповісти на це запитання, як її очі широко розкрилися від здивування, і вона застигла, вчепившись руками в краї гамака.

З-за густого оранжево-червоного листя небачених рослин з’явилась голова якоїсь потвори. Наче величезний казковий дракон плазував хащею, підводячи над верхівками дерев свою вугласту хижу голову. Круглі і застиглі тупі очі вдивлялися чи то в Галю, чи то кудись ще повз неї. Гігантські вигнуті щелепи рухалися під цими тьмяними очима, змикалися й розмикалися, мов широкі криві шаблі. Потвора наближалась до корабля, підминаючи дерева своїм блискучим жовто-коричневим тілом. І раптом — вона немов кинулась вбік. Усе зникло, тільки великі червонолисті дерева погойдувались на екрані.

А може, нічого і не зникало, може, це Галя сама опустила втомлену голову, ховаючись від страшного видіння? Приснилось? Адже зараз на екрані перископа немає зовсім нічого, навіть червоних дерев. Усе затягнуте фіолетуватою напівтемрявою, дивною і неприродною, наче від штучного освітлення. І по екрану тільки неясно пропливають світлі і темні хвилі, розпливчасті смуги.

Чи бачила Галя справді цю потвору, чи тільки примарилась вона їй від збудження і втоми? Дівчина підвела руку — і її вразило незвичне відчуття ваги. Рука немовби налита свинцем, її прямо тягло вниз. Ага, значить, все приходить в норму, і насамперед вага. Будемо знову звикати до неї! Цікаво!

Вона слабко посміхнулась, але зразу ж таки спіймала себе на тому, що її погляд весь час повертається до екрана перископа: а чи не з’явиться раптом знову та потвора? Ні, екран порожній, тільки темні і світлі смуги, як і раніше, пробігають по ньому. І це теж дивно: що то за смуги?

У тиші Галя ясно почула далекий стогін. Вона швидко сіла, прислухалась. Хто це стогне? Та як же вона зразу не згадала, не подумала про товаришів? Може, кому-небудь з них погано?

В сутінках вона розгляділа Сокола і Ван Луна. Обидва лежали в своїх гамаках. Сплять? І стогін долинав звідкись здаля, а не звідси. Тоді значить…

Невже Микола Петрович? Ой, не може бути, не можна, щоб з Миколою Петровичем трапилось щось погане!

Дівчина хутко розстебнула пряжки запобіжних ременів, що прикріпляли її до гамака, і зіскочила на підлогу. Як трудно відразу звикати до ваги! Вона із зусиллям, непевно переступала з ноги на ногу: тіло, яке звикло за час довгої міжпланетної подорожі до невагомості, до вражаючої легкості рухів, тепер було неслухняним, обважнілим, незграбним. Але все це дрібниці! Мерщій, мерщій до Миколи Петровича!

Тут, у навігаторській рубці, було трохи світліше. І Галя Рижко з жахом побачила, що Микола Петрович лежить на боці, перегнувшись через пульт керування. Руки його безживно звисли. І час від часу Микола Петрович тихо стогнав.

Галя зблідла. В неї затремтіли руки й ноги. Нещастя, яке нещастя!

62