Аргонавти Всесвіту - Страница 76

Широкі передні лапи, наче потворні гребінці, намагалися прочесати чагарник, вони вивертались кожна в свій бік, глибоко борознячи грунт і вириваючи з нього рослини. Задні лапи були значно меншими, їх було ледве видно під довгастим грубезним тулубом. Потвора рушила прямо вниз, до астроплана.

Схопившись руками за краї стола, Риндін напружено стежив за рухами тварини. Вона була вдвоє більшою ніж найкрупніший слон.

«Метрів дванадцять завдовжки», — відзначив Риндін машинально.

Потвора наближалась. Вона безумовно шукала чогось. її довгі вуса-щупальці не припиняли хутких рухів і крутилися в повітрі, немов тонкі гнучки гадюки. Торкнувшись чогось, вони зразу ж таки відсувалися від речі — і знову звивалися, шукаючи. Ось одне з щупальців торкнулося корпусу астроплана — і відсахнулося. Тварина одразу змінила напрям, метнулася вправо. Ще секунда — і вона зникла з поля зору, яке відкривалося в ілюмінаторі.

Риндін перебіг до пульта керування і включив екран перископа. І тільки він устиг зробити це, як міцний поштовх жбурнув його вбік. Корабель здригнувся, різко похитнувся під тим важким ударом, від якого загула металічна оболонка. Потім удари пішли вже один за одним. І після кожного такого удару ніс астроплана опускався нижче й нижче.

Відкинутий вбік Риндін бачив на екрані перископа, як роздратована чимсь тварина била лапами по хвостовій частині корабля. Що робити? Потвора може пошкодити кормове оперення, зігнути або навіть зламати стабілізатори…

До Риндіна повертався спокій. Ледве утримуючись на ногах, хапаючись за шкіряні петлі в стіні навігаторської рубки, він знову добрався до пульта керування. Кілька швидких рухів, поворотів рукояток… Включено електросітку, подані маленькі заряди атоміту до бокових ракет. Ще мить — і два вибухи один за одним стрясли корабель. І зразу стало тихо.

Риндін пильно подивився на екран.

Потвора була вже далеко від астроплана. Перелякана, мабуть, вибухами, вона квапливо підіймалася схилом, намагаючись утекти подалі від металічної сигари, яка викидала з себе вогонь. Одна із задніх лап тварини безпорадно волочилася по грунту, правий бік її глянсуватого коричневого тулуба почорнів. Полум’я і розпечені гази, які вихопилися з сопел астроплана, обпалили тварину і поранили її. Ще кілька секунд — і потворна тварина зникла в заростях папоротей і пальм. Тільки поламані молоді дерева вказували напрям, в якому вона втекла.

Микола Петрович полегшено зітхнув. Він оглядівся: чи не пошкодили важкі удари чогось у каюті? Тільки тепер Риндін помітив, що міжпланетний корабель змінив своє положення. Раніше його ніс був підведений вгору, а орма опущена, Тепер стало навпаки: корма трохи піднялася, а ніс опустився. Підлога каюти була нахилена вперед, і ходити по ній стало трудніше. Удари, яких завдала астроплану роздратована чимсь потвора, були причиною цієї зміни.

— Так, — пробурмотів Риндін. — Здивуються ж товариші, коли повернуться на корабель… але надто мало приємного зможу я розповісти їм, надто мало…

І раптом він спинився. Адже ж цими двома вибухами він викликав товаришів назад! Два вибухи один за одним — сигнал небезпеки, так вони умовилися перед вилазкою. А що, коли його молоді друзі, поспішаючи назад, зіткнуться по дорозі до астроплана з розлютованим страхоищем? Звичайно, з ними Ван Лун, він зможе захистити товаришів. Та й ця дівчина, Галя, також, здається, не дасть себе скривдити. Крім того, слід звикати до зустрічей з досить непривабливими мешканцями Венери… Що ж, поки мандрівники повернуться, він встигне перевірити, чи не пошкодила тварина механізми астроплана.

Проте Риндін не встиг нічого перевірити. Він почув, як відчиняються шлюзові люки.

Незабаром широко розчинилися внутрішні двері, і до каюти ввійшли розвідники.

Але чому їх тільки двоє?

А де ж Галя Рижко?

Ван Лун щось швидко говорив — це було видно крізь прозорий шолом.

— Та не кажіть поки що нічого, Ван, — спинив його Риндін. — Ви знову забули, що я все одно нічого не почую, поки ви не знімете шолом. Ви чуєте мене добре, чи не так? Ну звичайно, адже в вашому шоломі є зовнішній мікрофон. А зовнішнього репродуктора на ньому, як ви знаєте, немає. Отже, не трудіться, послухайте краще мене. Нічого страшного не сталося. На астроплан накинулася якась потвора. Ні, не така, як ми бачили раніше, а іншого виду, проте аж ніяк не привабливішого. Через те що тварина намагалася пошкодити корабель, мені довелося вжити своїх заходів, зробити два вибухи, щоб одігнати її. Але я не врахував, що тими ж таки вибухами я викличу вас. Мені й на думку цього не спало. А де ж Галя? Чому вона залишилася назовні?

Ван Лун і Сокіл перезирнулися. А тоді Ван Лун щось сказав. Сокіл кивнув головою і почав знімати шолом. Між тим Ван Лун, не гаючи ні хвилини, повернувся і вийшов з каюти, старанно зачинивши за собою двері.

— Та що ж трапилося? — вже стурбовано спитав знову Риндін. — Де Галя? Вадиме, в чому річ? І куди пішов Ван Лун?

Сокіл зняв, нарешті, шолом. Його кучеряве волосся було скуйовджене і вогке. Він протер окуляри, дещо розгублено кашлянув і нервово пригладив волосся.

— Досить приготувань, Вадиме! Що сталося? — наполегливо зажадав пояснень Риндін.

— Миколо Петровичу, ми дуже поспішали, почувши ваш виклик. Звісно, ми найменшого уявлення не мали, що тут трапилося, думали, що ви в небезпеці. — Очевидно, Соколу було трудно сказати найголовніше, він м’явся і надто докладно пояснював. — Бігли дуже швидко. Там, знаєте, скелі, велике каміння, і коріння переплелося, чіпляється за ноги… і де-не-де ще слизько від тієї зливи…